SINGULAR

      • 1. ВЕЛИКИЙ МЕНТАЛЬНИЙ ВИБУХ. ПРА-АБСТРАКЦІЯ
      • 2. МЕНТАЛЬНА МОДЕЛЬ ДІЙСНОСТІ. «РЕАЛЬНІСТЬ»
      • 3. ТІЛО. ЕГО. ЗГРАЯ
      • 4. ВІЙНА ЗГРАЙ
      • 5. ЗЛИТТЯ ЗГРАЙ
      • 6. МУЛЬТІ-ЕГО. АНТРОПОСФЕРА
      • 7. НІМ
      • 8. ТЕМПЛ
      • 9. ІНФІНІМ
      • 10. NIMSES

      1 ВЕЛИКИЙ МЕНТАЛЬНИЙ ВИБУХ. ПРА-АБСТРАКЦІЯ.

      1.1 За невідoмих наразі обставин та під дією невідомих нині подразників, уперше в історії, умовних 300 тисяч років тому людина уявила. Перша людина уявила.

      1.2 Перша людина уявила. Перша людина отримала здатність мислити, синтезувати й відтворювати в пам’яті[1] комбінації образів.

      1.3 Людина назвала ці принципово невідомі характеристики людського розуму «уявою» та «можливістю уявляти»[2]

      1.4 Людина не знає, що існує уява. Попри тотальне нерозуміння джерела походження своєї уяви, людина, проте, яскраво, потужно та безапеляційно оперує продуктами цієї уяви.

      1.5 Сукупний комплект усіх продуктів загальної історичної уяви Людина Соціальна називає «реальністю»[3].

      1.6 Дійсність, реальність, теперішнє, об’єктивне — це продукти «простору уяви». Це образи, ідеї, думки та проекти, що виникли з уяви конкретної людини в конкретний часовий момент. Це незрівнянно більше, ніж картина дійсності, яка сприймається людським тілом.

      1.7 Через свій базовий апарат сприйняття на основі біологічних органів чуття людина складає собі вкрай примітивну схему фізичного простору.

      1.8 Якщо відняти від грандіозної картини світу весь комплект вражень, створених біологічними органами чуття, вимальовується безмежний всесвіт складних багатовимірних явищ небіологічного походження: «реальність».

      1.9 Людину створила уява.

      1.10 Людську «реальність» створила уява. Трапилося це в результаті Великого Ментального Вибуху в момент першого акту осяяння уявленим образом.

      1.11 Відбувся спалах. Народився простір думки. З’явилося «я» в «мені», концепція окремішності людського тіла, його відособленості, індивідуальності, Особистості. Абстрактне мислення. Здатність спостерігати неіснуюче у фізично перевірюваній матеріальній дійсності.

      1.12 Уявлення про самого себе вперше народило «реальність»[4], усвідомлення, сенсацію власного існування та його простору.

      1.13 Людина зобов’язана викрити та визнати всесильну творчу силу власного розуму — уяву.

      1.14 Уява породила нескінченний простір — безмежну «реальність».

      1.15 Базовою елементарною часткою цього простору стала абстракція. Вона походить не з тілесних відчуттів, тобто не передбачена фізичною дійсністю[5]. Вона походить із надр людської свідомості. Вона — основа дизайну того, що люди розуміють під поняттям «реальність».

      1.16 Людський вид зараз — це ускладнення наслідків первинного Великого Ментального Вибуху. Розвиток тієї самої першої абстракції — праматері абстрактного розуму людини.

      2 МЕНТАЛЬНА МОДЕЛЬ ДІЙСНОСТІ. «РЕАЛЬНІСТЬ».

      2.1 Створення «реальності» тривало багато тисячоліть в історії розвитку людської популяції. «Реальність» — результат та беззаперечне надбання життя мільярдів Его протягом сотень тисяч років. Це найбільший результат людини.

      2.2 «Реальністю» людина вважає те, в чому вона не сумнівається. Що вона успадкувала або запозичила. Що має статус апріорного та переконливого. Що сповідується більшістю інших людей.

      2.3 Людина не ставить питання про те, звідки з’явилась «реальність». Людина цікавиться тільки собою та своїми інтересами у вже існуючій «реальності».

      2.4 «Реальність» не є об’єктивною, такою, що має бути доведена або якимось чином перевірена. Її існування триває тільки в ментальному просторі окремої людини.

      2.5 Зміст «реальності» кожної окремої людини виникає з соціальних джерел.

      2.6 «Реальність» — продукт уяви інших людей. Тому «реальність» ворожа, несправедлива, жорстка, бездушна, байдужа, часом травмує та знищує людину.

      2.7 Еволюційно саме «існування» людини нерозривно пов’язане з «реальністю».

      2.8 Людина досягла меж «реальності». Людина ставить «реальність» під сумнів[6], отже, зобов’язана поставити питання про порядок та природу походження «реальності» для всіх та кожного.

      3 ТІЛО. ЕГО. ЗГРАЯ.

      3.1 Особистість, яка зародилася в момент Великого Ментального Вибуху та розвивалася до теперішнього моменту, не полишала меж Тіла.

      3.2 Особистість живе в Тілі. Тілу потрібно лише воно саме. Його нічого не цікавить, окрім самого себе.

      3.3 Тіло — безкомпромісний тваринний древній носій біологічного життя. Воно оперує фанатичною спраглістю життя[7], власним окремим та буквальним сприйняттям — інстинктом. Поза умовностями та залежностями від думок та вражень, інстинкт дихає, ковтає, біжить, вбиває та жере.

      3.4 У межах Тіла людина існувала задовго до відкриття «особистості» та «реальності». Тому Особистість залежна від Тіла й Тіло невпинно висуває власні вимоги. Все, що робить і створює Особистість у своєму ментальному просторі, мусить бути підпорядковане інтересам Тіла.

      3.5 «Реальність» обслуговує потреби Тіла. Людина нарекла цей феномен: Его.

      3.6 Его підкорює кожну людину. Це фундаментальна основа людського виду.

      3.7 Протягом усієї своєї історії людина вдало спекулювала Его. Вона надала йому виразно негативного значення й затаврувала невигідних для себе людей заради власної ж користі.

      3.8 Людина шантажувала та маніпулювала поняттям Его задля власного ж торжествування. Людина завзято звинувачувала в егоїзмі кожного, хто намірявся відкусити шматок, заради угамування егоїзму власного.

      3.9 Его — потужний інструмент виживання. Це комплекс здатностей опікуватися власним благом. Це базовий біологічний режим і безумовна властивість живої людської психіки.

      3.10 Жодний власник Тіла у Всесвіті не здатний діяти поза власним егоїстичним інтересом, яким чином той не втілювався б.

      3.11 Кожна дія на планеті кожної людини мотивована власним персональним глибоким егоїзмом. Це не добре і не погано. Его не є злим або добрим.

      3.12 Его — фундаментальна жадібність Тіла. Це не тільки соціальна/побутова, але й екзистенціальна/смислова жадібність.

      3.13 Егоїзм забезпечує базовий будівельний матеріал психіки та розкривається через прагнення до споживання, задоволення, безпеки та домінування.

      3.14 Контекст, в який інстинктивно вписує себе певне Его, — Зграя. Це єдина можлива форма існування людини ще за часів епохи досвідомого Тіла.

      3.15 Зграя передбачає існування складної множинної структури умовностей та абстракцій, що утворюють стійку форму колективної «реальності».

      3.16 «Реальність» кожної зграї унікальна та характерна для конкретних умов та історії її існування.

      3.17 Зграя робить окрему Особистість носієм своєї «реальності», своїм активним діючим агентом, мотивованим тільки особистим Его.

      3.18 Тільки Его здатне надихнути Особистість боротися за правдивість власної версії «реальності». Таким є протокол публічного простору, суспільний договір, узаконений в ім’я захисту групових інтересів. Властивістю цього протоколу є феномен генетичної пам’яті, трансляції культури крізь покоління. Одного разу уявлене однією людиною стає надбанням іншої. Таким чином «реальність», якою вона постає перед однією людиною, за допомогою абстрактних знакових сутностей стає надбанням іншої людини та всієї зграї загалом.

      3.19 Увесь згусток накопиченої сумарної множини абстрактних сутностей та стійких елементів мислення формує поточну складну версію «реальності», що обслуговує популяцію людей.

      3.20 З моменту першого акту уяви та до нинішнього моменту Особистість невпинно вдосконалює та розширює «реальність» із метою задоволення жадібності власного незмінного й «низького» інстинктивного Его. Для цього Особистість використовує розкритий їй у момент осяяння матеріал — абстракцію, пристосовуючи та вдосконалюючи його в межах власного середовища, людської зграї.

      3.21 Перша версія «реальності» «першої людини» народила й її ідентичність, зробивши можливими комунікацію та культуру. Таким чином, зграя «першої людини» здобула свою першу версію колективної «реальності», засновану на власних абстракціях, ідеях та моделях дійсності. Так народилися мова, ритуал, соціальна структура та надприродні сили, а пізніше — комплекс складної культури та науки.

      3.22 Форма та конструкція егоїзму окремої людини залежать від масштабу контексту, в який психіка носія здатна себе вписати. Що масштабнішою є картина, з якою асоціює себе Его, то складніші та суспільно вигідніші структури егоїзму стають можливими.

      3.23 Егоїзм у формі емпатії, співчуття, взаємoвиручки, підтримки, самопожертвування можливий тільки для психіки, що вписує себе в масштаб «реальності» великої зграї. Що дрібніший масштаб, то примітивнішими, руйнівнішими, короткозорішими та жадібнішими виявляються Его та психіка.

      4 ВІЙНА ЗГРАЙ.

      4.1 Рання версія людського ментального простору створювалася маленькою зграєю на невеликому клаптику фізичного простору. Вона виконувала завдання ідентифікації Особистості як окремого суб’єкта в агресивному небезпечному середовищі.

      4.2 У гонитві за обмеженим ресурсом та забезпеченням фізичних потреб Тіла інші собі подібні індивіди сприймалися Особистістю як співучасники зграї, які допомагають виживанню, або як елементи ворожого середовища, що підлягають підкоренню, експлуатації та знищенню[8]. Це алгоритм ефективної стратегії інстинктивних дій будь-якої тварини в конкурентному середовищі. Заздалегідь обмежений фізичний простір ресурсів та життя в широкому сенсі повинен бути використаний задля забезпечення виживання фізичних тіл членів зграї.

      4.3 В умовах достатньої кількості вільного географічного простору людські зграї почали збільшувати свою чисельність та вдосконалювати свої ментальні моделі «реальності» заради конкуренції одна з одною[9]. Кожна нова абстракція долала еволюційні конфлікти всередині зграї та впліталася до структури уявлення про дійсність цієї культурно-інформаційної групи. В результаті версія «реальності», що перемогла, давала одній зграї конкурентну перевагу над іншими зграями в оволодінні обмеженими територіями та ресурсами, забезпечуючи виживання та безпеку.

      4.4 Екстенсивна фаза розвитку цивілізацій проявилася яскраво-різноманітною версійністю культур[10], що часто-густо виключали одна одну. Кожна з них була тотальною новелою, унікальною розгорнутою системою абстракцій та їхніх зв'язків.

      4.5 Завдяки великій кількості вільного простору та виживальної конкуренції людських зграй за ресурси, кожна новела знаходила максимально агресивне застосування, використовуючись для експансії та придушення. Неагресивна новела просто не була затребуваною.

      4.6 Контекст дій був обмежений зграєю, і це означало високий ступінь агресії егоїзму членів однієї зграї відносно інших зграй та їхніх учасників. Захист власної версії «реальності» та системи абстракцій означав виживання. Інстинкти Его діяли з усією кривавою люттю та не рахувалися з паралельними версіями «реальності» як з рівними.

      4.7 Ключовими абстракціями цієї фази є: ідея бога, ієрогліф, літера, цифра, грошовий знак, борг, юридичне обмеження та право, статус, а також молекула, атом, елементарна частка, кварк, гравітація, електромагнітна хвиля, клітина, вірус, бактерія, DNA тощо, як і сама математична та філософська концепція «нескінченності». Це не перелік відкриттів, теорій або сутностей. Це феноменальні продукти абстрактного мислення людського розуму. Це моделі «об’єктивної» дійсності або уявлення про «об’єктивну» дійсність, інтерфейс до неї. Це абстракції та ідеї — базовий будівельний матеріал «реальності».

      4.8 Перша мить кожної ідеї — глибоко інтуїтивна, персональна, особистісна, інтимна сенсація. Прозріння конкретної особистості.

      4.9 Окрема історична особистість стає носієм ментальної версії дійсності, набагато більш розвиненої, ніж у її сучасників — членів її племені. Особистість здійснює «відкриття», тим самим збагачуючи якісно новою версією «реальності» всю свою зграю. Зграя, у свою чергу, моментально отримує конкурентні переваги перед іншими людськими зграями, оперуючи новою, більш досконалою версією «реальності».

      4.10 Таким чином, більшість людських зграй опанували ту чи іншу мову, писемність, рахункову та монетарну системи, той чи інший вид зброї, релігію та соціальний протокол взаємодії.

      4.11 В підсумку декількох тисяч років континуальної війни та взаємного пригнічення одна одної великою кількістю дрібних зграй, зграї-носії більш агресивних та ефективних версій «реальності» витісняли слабших та утверджували власні версії в дедалі об’ємніших за кількістю зграях. Перемогли найсильніші.

      4.12 Людина зайняла всю територію планети. В лімітованому фізичному просторі людська популяція розрослася та звелася до декількох макро-версій «реальності», кожна з яких умовно окреслила інтереси кількох гігантських зграй, що перемогли у війні. Це певний кінцевий набір мовних, релігійних, культурних груп.

      4.13 Жодна з тих груп, що вижили, не є священною. Жодна з них не є правою. Кожна складається з мільйонів носіїв своєї власної та безумовно егоїстичної версії «реальності» з власним глибоким унікальним історичним походженням.

      4.14 Вцілілі макро-Зграї, як і раніше, прагнутимуть зростання та захоплення більшого простору. Заради цього вони вбиватимуть, витіснятимуть, відніматимуть та пригнічуватимуть — прямо або приховано, оскільки саме така інстинктивна стратегія егоїзму дозволила їм вижити.

      4.15 Людина продовжує керуватися дрібними зграйними Его тваринного походження. Людські зграї продовжують дивитися одна на одну крізь власні версії «реальності», що виключають усе, крім себе самих.

      4.16 Але людина може зупинити війну Зграй[11]! Людині вже час зупинити війну зграй.

      4.17 Відтепер людині точно потрібен мир, аби вижити. Загроза третьої світової гарячої війни макро-Зграй нависає над планетою. Природа тотально знищується, ракові пухлини екологічних катастроф вкривають Землю. Локальне мислення в базисі зграйного Его досі не припускає інтуїції побудування єдиного глобального крихкого простору для виживання зростаючої популяції егоїстично мислячих людей. Логічна послідовність розвитку зграйно-егоїстичної поведінки призводить до агресивного взаємного знищення Зграй одна одною та одночасній бездумній руйнації в односторонньому порядку природних ресурсів планети заради тимчасового втамування жадібності кожної зі Зграй.

      4.18 Людина мусить об’єднати Зграї заради власного виживання. Для цього потрібна консолідована ментальна модель дійсності, загальна «реальність» на базі єдиного консенсусу абстракцій.

      4.19 Людина потрібна абсолютна, беззаперечна абстракція, рідна та егоїстична для кожної особистості в кожній зграї світу. Ця абстракція мусить поєднати версії «реальності» та зробити принципово можливим безконфліктне з’єднання Зграй у глобальному Людському Єднанні на принципах Розумності, Взаємовідповідальності, Доброзичливості та Справедливості.

      5 ЗЛИТТЯ ЗГРАЙ.

      5.1 На планеті не залишилось вільного простору, в якому будь-яка з людських зграй змогла б зростати без жертв.

      5.2 Криза вільного простору в умовах гіпертрофованих кількісно та відокремлених якісно людських зграй провокує другий акт становлення людства — зведення всієї людської пам’яті, будь-якої сегментації та версійності загальнолюдської картини «реальності» в моноструктуру.

      5.3 Людина прощається зі споживацькою, реактивною, експансивною, поневолювальною, примітивною формою контакту з дійсністю та не схожими на неї іншими людьми.

      5.4 Наступає інтегральне з’єднання причинно-наслідкових закономірностей виникнення «реальності», загального незримого простору дійсності тотальної Людини.

      5.5 Людині більше немає з ким воювати. Людині більше немає кому що-небудь доводити. Людина більше не боїться визнати власну вразливість і залежність.

      5.6 З моменту першого акту осяяння Людина ані на крок не наблизилася до розуміння того, звідки вона та для чого. Після послідовних відкриттів та мета-смиренності всезагальна Людина виявила себе на узбіччі історії перед обличчям власної непізнаваності.

      5.7 Людина створила піддатливу всезагальну картину «реальності», маючи сто мільйонів співавторів. Ця картина в результаті постійного прискорення розвитку цивілізацій обслуговує Особистість в умовах відсутності вільного фізичного простору.

      5.8 Людина ідентифікує себе більше з психічним феноменом, аніж із фізіологічним організмом. Проста та зрозуміла географія планети припинила бути актуальним світом для життя людей.

      5.9 Особистість більше не має фізичного тіла, або ж це тіло більше не визначає Особистість.

      5.10 Єдина потреба нового Его — увага до себе з боку інших людей. Тільки так біосоціальна людина-психіка може справдити власне існування в повністю абстрактному просторі.

      5.11 Єдине Тіло нового Его — цифровий образ[12].

      5.12 Єдиний сенс нового Его — відчути себе частиною цілого.

      5.13 Носії нового Его — люди глобальної єдиної зграї, які повністю сформувалися в абстрактному просторі Інтернету. Їхня психіка оперує динамічними віртуальними цифровими моделями, які фізично не існують. Ці люди, найбільша частина популяції усіх живих людей, представники найбільшої моно-Зграї з найбільшою версією «реальності», створеної нефізичним абстрактним середовищем.

      5.14 Версія «реальності» моно-Зграї представляє світ як цілісний простір для існування єдиної цілісної популяції землян із безпрецедентними задачами, викликами та проблемами, з огляду на відсутність до цього настільки великого контексту.

      6 МУЛЬТІ-ЕГО. АНТРОПОСФЕРА[13].

      6.1 Сукупна психіка людства вдивляється в найбільшу у світовій історії невизначеність.

      Ніколи.
      Нічого.
      Навіть приблизно подібного.
      Не було.

      6.2 Людина спостерігає еволюцію власного егоїзму. Людина шукає спосіб задовольняти власне Его в умовах глобальної єдиної дійсності так, щоб нова Зграя могла вмістити все населення планети.

      6.3 Нова версія «реальності» потребує нової базової абстракції для задоволення загальнолюдського Его. Людина потребує Базової Абстракції, актуальної для Єдиного Людського Суспільства.

      6.4 Базова абстракція повинна поважати усі попередні бібліотеки абстракцій домінуючих світових зграй.

      6.5 Базова абстракція не повинна містити принципових конфліктів або категоричних тверджень, окрім тих, що несуть всезагальний універсальний характер.

      6.6 Базова абстракція повинна поєднати загальнолюдський масив абстракцій, підкреслюючи високий рівень очевидності права на життя, права на свободу, права на рівний доступ до щастя, права на рівність ідентичностей, права на майбутнє, права претендувати та права віддавати, права на нерівність.

      6.7 Нова абстракція породжує «реальність», в якій немає чітких окреслень фізичних тіл, але є саме життя кожного з людей. Людина живе не тільки у фізичному вимірі, але і в цифрових просторах, створених технологіями, що розвиваються, та абстракціями, що ускладнюються.

      6.8 Людині сьогодні відкривається середовище існування поза тілесним або географічним контекстом. Людина відкриває справжнє визначальне значення емпатії, уяви, здатності відтворювати контекст, мислити та споглядати. Людина спроможна відчувати інтереси іншої людини як власні.

      6.9 Єдина революція Его, яка має колосальні наслідки для цивілізації, полягає в ототожненні «ідентичності» та «реальності».

      6.10 «Світ» рівний «мені»[14].

      6.11 Погляд Особистості остаточно спрямовується всередину складності всесвіту власної психіки. Точка, що визначає дійсність, починає рухатися «всередину» людини, а не «назовні»[15].

      6.12 Змінюючи «внутрішній» порядок та складність, людина отримує іншу «зовнішню» дійсність, іншу реальність, нову Антропосферу.

      7 НІМ.

      7.1 Світ вперше стає єдиним планетарним простором всіх людей із загальною версією «реальності».

      7.2 Наразі розгортається найкрупніший контекст самоідентифікації людини з моменту її появи як виду.

      7.3 Людина вперше уявила себе частинкою великої картини дійсності — єдиної популяції землян в єдиному просторі життя: Антропосфері. Ця епоха існування людей в розумному надусвідомленому стані в єдиному контексті всього людства з усіма його масштабами різноманіття та амбіцій.

      7.4 Німзес забезпечує Антропосферу єдиною абстракцією, необхідною для появи можливості глобального злиття зграй, об’єднання людства.

      7.5 Нім — це одна прожита хвилина життя однієї людини.

      7.6 Нім являється унікальним цифровим об’єктом, батьком якого є автентична людина.

      7.7 Нім — математично та юридично досконалий цифровий відбиток присутності кожної хвилини життя кожної людини у Всесвіті.

      7.8 Нім неможливо підробити. Неможливо видалити. Неможливо вкрасти. Для вироблення німу не потрібні жодні інтелектуальні, вольові, енергетичні та соціальні затрати. Можна й потрібно просто жити.

      7.9 Кожна людина має право на Нім, оскільки народжена людиною. Німи двох різних людей — рівні.

      7.10 Нім — безумовна та абсолютна форма цінності, що виникла з лімітованого простору й часу людського життя. Цифрова одиниця ліквідності.

      7.11 Нім може бути застосований у сферах, де досі використовувалися розрізнені семантичні абстракції попередніх поколінь: лайк, койн, цент тощо.

      7.12 Нім покликаний вловити та зафіксувати те, що Єдина людська популяція може вважати новим природним ресурсом та абсолютною цінністю, — Життя.

      8 ТЕМПЛ.

      8.1 Поява людини народила свідомість, усвідомленість та пам’ять. Свідомість неможлива без сенсу.

      8.2 Життя є процесом пошуку сенсу, кінцевої мети, власного досконалого стану.

      8.3 Життя має усвідомити себе, власну цілісну єдність. Будь-який елемент життя не може бути ворогом іншому елементові життя. Життя шукає такої своєї форми, в якій всі його прояви стануть спорідненими елементами єдності.

      8.4 Виживаючи тисячоліттями у власних зграях, людина вибудувала складну систему абстракцій, що утворюють щільну безшовну версію «реальності».

      8.5 Людина Глобальна вперше в своїй історії осмислила себе об’єднаною та почала синтез єдиної версії «реальності».

      8.6 Географічний простір обмежений. Те, що сприймалося примітивними зграями перших людей як безмежний простір Всесвіту, тепер вигляда як обмежений, відчутний та крихкий простір невеликої планети. Маленької планети.

      8.7 Тіло Людини, як священне вмістилище життя, мешкає в цьому обмеженому та вже повністю відомому просторі на поверхні планети Земля.

      8.8 Планета обмежена. Вона — загальне тіло, яке дбайливо несе в часі Людину з її ускладненою свідомістю, що прагне до самоосмислення.

      8.9 Хоч би яким деструктивним та складним було минуле людини, її майбутнє цілком залежить від стану планети.

      8.10 Німзес оголошує планету Земля храмом. Усю планету, в усіх подробицях та нюансах. Земля — храм Життя. Земля — храм Людини. Земля — храм присутності людської свідомості, її Сенсу та Цілі.

      8.11 Вся поверхня Землі складається з фіксованих та чітко визначених ділянок: Темплів.

      8.12 Кожний Темпл являє собою чітко окреслену географічними координатами ділянку Землі, межі якої незмінні.

      8.13 Землю покривають 538,560 Темплів.

      8.14 Кожен Темпл запам’ятовує все, що в ньому створюють люди. Кожен Темпл надає доступ до цілої своєї пам’яті та дозволяє її поповнювати всім бажаючим.

      8.15 Темпл є носієм єдиної версії «реальності», це вічний бездонний інформаційний контейнер, який неможливо зруйнувати. Він накопичує відбитки діяльності людини.

      9 ІНФІНІМ.

      9.1 Інфінім — вища одиниця цінності, її еталонний елемент.

      9.2 Інфінім — смислове та технічне втілення беззаперечної лімітованої рідкісності, що виражає собою найвищу цінність. Логічну. Антропологічну. Фінансову. Юридичну.

      9.3 Один Інфінім являє собою еквівалент тривалості одного умовного людського життя: 120 років або 63,115, 200 німів.

      9.4 Людське суспільство функціонально потребує цінності для організації системи внутрішніх зв’язків. Причина глибоко прихована в генетиці Его.

      9.5 Сенс та доцільність економічної діяльності виникає з жадоби соціального переважання. За своєю природою мотив економічної активності є наслідком бажання опинитися вище в суспільній ієрархії.

      9.6 Цінним для конкретної людини є лише те, що цінне для інших людей. Жодна цінність не є лише раціональною або забезпеченою лише буквальною корисністю.

      9.7 Психологія сприйняття живого розуму передбачає, перш за все, соціальну природу «цінності». Будь-яка матеріальна, фінансова або накопичувальна цінність є такою через затребуваність та бажаність для великої кількості людей як учасників взаємообміну.

      10 Nimses.

      10.1 Німзес є озвученою та вираженою метафорою «молитви» усіх землян до поєднаної ідеї «Творця». Німзес — це осмислене звернення в масштабах вічності сукупного Его всезагальної Людини до власного досвідомого Джерела — Вищої Причини власного існування та власної Цілі.

      10.2 Людство дорослішає. Людство об’єднується, як клітини мозку ембріона. Людство застосовує свій власний зростаючий Розум вперше для загальної Цілі.

      10.3 Одкровення, яке ми творимо зараз, — про те, що дійсності немає. Ми самі були джерелом дійсності всі ці тисячоліття, і тепер уперше свідомо стаємо її творцями. Ми мусимо почати брати участь в усвідомленні нашого кінцевого Призначення та Першопричини нашого виникнення.

      10.4 Відповідальність Людини в осмисленні власного існування виключно в картині світу іншої Людини.

      10.5 Ми створюємо один одного та всезагальну «реальність». Офіційна загальнолюдська версія «нормальної дійсності» тепер здійснює Емпатію. Взаємну відповідальність. Гармонію взаємної вдячності та осмислену спробу наповнити систему зв’язків Благом.

      10.6 Наша реальність — штучний розумовий продукт поколінь землян, що навчають один одного ілюзії.

      10.7 Нам час усвідомлено та цілеспрямовано творити свою Реальність разом із силою, що виробляє наш розум.

      Nimses

      • [1] Martin Heidegger, Being and Time (1927)

        Людська екзистенція (dasein) можлива як постійне звернення до минулого в теперішньому з метою виявлення зразків для побудови майбутнього.

      • [2] Immanuel Kant, Critique of Pure Reason (1781)

        «СИНТЕЗ УЗАГАЛІ……. Є ВИКЛЮЧНО ДІЯ ЗДАТНОСТІ УЯВИ, СЛІПОЇ, ХОЧА Й НЕОБХІДНОЇ ФУНКЦІЇ ДУШІ, БЕЗ ЯКОЇ МИ НЕ МАЛИ Б ЖОД­НОГО ЗНАННЯ І ЯКУ МИ, ОДНАЧЕ, ЛИШЕ ЗРІДКА СОБІ УСВІДОМЛЮЄМО».

      • [3] Aristotle, “Metaphysics” (4th century BC)

        «ОТЖЕ, ДІЙСНІСТЬ — ЦЕ ІСНУВАННЯ ПРЕДМЕТА НЕ В ТОМУ СЕНСІ, В ЯКОМУ МИ ГОВОРИМО ПРО ІСНУЮЧЕ В МОЖЛИВОСТІ (А ЯК ПРО ІСНУЮЧЕ В МОЖЛИВОСТІ МИ ГОВОРИМО, НАПРИКЛАД, ПРО [ЗОБРАЖЕННЯ] ГЕРМЕСА, ЩО ВОНО В ДЕРЕВІ, І ПРО ПОЛОВИННУ ЛІНІЮ, ЩО ВОНА В ЦІЛІЙ ЛІНІЇ, ТОМУ ЩО ЇЇ МОЖНА ВІДНЯТИ, І ТАК САМО Й ТОГО, ХТО [В ДАНИЙ ЧАС] НЕ ДОСЛІДЖУЄ, МИ ВИЗНАЄМО ОБІЗНАНИМ, ЯКЩО ВІН ЗДАТЕН ДОСЛІДЖУВАТИ), А В СЕНСІ ЗДІЙСНЕННЯ. ТЕ, ЩО МИ ХОЧЕМО СКАЗАТИ, СТАЄ В ОКРЕМИХ ВИПАДКАХ ЗРОЗУМІЛИМ ЗА ДОПОМОГОЮ НАВЕДЕННЯ, І НЕ ВАРТО ДЛЯ КОЖНОЇ РЕЧІ ШУКАТИ ВИЗНАЧЕННЯ, А ПОТРІБНО ВІДРАЗУ ПОМІЧАТИ ВІДПОВІДНІСТЬ, А САМЕ: ЯК БУДІВНИЧЕ ВІДНОСИТЬСЯ ДО ЗДАТНОГО БУДУВАТИ, ТАК ТЕ, ЩО НЕ СПИТЬ, ВІДНОСИТЬСЯ ДО СПЛЯЧОГО І ТЕ, ЩО БАЧИТЬ, ДО ТОГО, ХТО ЗАТУЛЯЄ ОЧІ, ХОЧА НАДІЛЕНИЙ ЗОРОМ, ВИДІЛЕНЕ З МАТЕРІЇ ДО ЦІЄЇ МАТЕРІЇ, ОБРОБЛЕНЕ ДО НЕОБРОБЛЕНОГО. І В ЦІЙ ВІДМІННОСТІ ОДНА СТОРОНА НЕХАЙ ОЗНАЧАЄ ДІЙСНІСТЬ, ІНША — МОЖЛИВІСТЬ».
        (МЕТАФІЗИКА, 1048А30-1048В5)

        Georg Wilhelm Friedrich Hegel, “Elements of the Philosophy of Right” (1820)

        "УСЕ ДІЙСНЕ Є РОЗУМНИМ; УСЕ РОЗУМНЕ Є ДІЙСНИМ"

      • [4] Baruch Spinoza, Ethics (1677)

        «1. ПІД ПРИЧИНОЮ САМОГО СЕБЕ (CASUA SUI) Я РОЗУМІЮ ТЕ, СУТНІСТЬ ЧОГО МІСТИТЬ У СОБІ ІСНУВАННЯ, ІНШИМИ СЛОВАМИ, ТЕ, ЧИЯ ПРИРОДА МОЖЕ БУТИ УЯВЛЕНА НЕ ІНАКШЕ ЯК ІСНУЮЧОЮ.
        ...
        3. ПІД СУБСТАНЦІЄЮ Я РОЗУМІЮ ТЕ, ЩО ІСНУЄ САМЕ В СОБІ І ПРЕДСТАВЛЯЄТЬСЯ САМЕ ЧЕРЕЗ СЕБЕ, ТОБТО ТЕ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЧОГО НЕ ПОТРЕБУЄ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ІНШОГО ПРЕДМЕТА, З ЯКОГО ВОНО МАЛО Б УТВОРИТИСЯ».
        УЯВЛЕННЯ СТАЄ ПРИЧИНОЮ САМОГО СЕБЕ, CASUA SUI, ЯКА НЕ ПОТРЕБУЄ ФІЗИЧНОГО СВІТУ, ЩОБ ПОРОДЖУВАТИ НОВЕ.

      • [5] Aristotle, Categories (4th century BC)

        «СУТНІСТЬ, НАЗВАНА ТАК У САМОМУ ОСНОВНОМУ, ПЕРВИННОМУ Й БЕЗУМОВНОМУ СМИСЛІ, — ЦЕ ТА, ЩО НЕ МОВИТЬ ПРО ЖОДНИЙ ПРЕДМЕТ І НЕ ПЕРЕБУВАЄ В ЖОДНОМУ ПРЕДМЕТІ, ЯК, НАПРИКЛАД, ОКРЕМА ЛЮДИНА АБО ОКРЕМИЙ КІНЬ. А ІНШИМИ СУТНОСТЯМИ НАЗИВАЮТЬСЯ ТІ, ДО ЯКИХ ЯК ДО ВИДІВ НАЛЕЖАТЬ СУТНОСТІ, НАЗВАНІ ТАК У ПЕРВИННОМУ СЕНСІ...; НАПРИКЛАД, ОКРЕМА ЛЮДИНА НАЛЕЖИТЬ ДО ВИДУ «ЛЮДИНА», А РІД ЦЬОГО ВИДУ — «ЖИВА ІСТОТА». ТОМУ ПРО НИХ ГОВОРЯТЬ ЯК ПРО ДРУГІ СУТНОСТІ, НАПРИКЛАД «ЛЮДИНА» І «ЖИВА ІСТОТА».

        ДРУГІ СУТНОСТІ — ЦЕ І Є АБСТРАКЦІЇ, РЕЗУЛЬТАТ ОПЕРАЦІЇ АБСТРАГУВАННЯ.

      • [6] Descartes, Meditations on First Philosophy​(1641)

        «...Я ПРИПУСКАЮ, ЩО НЕ ВСЕМИЛОСТИВИЙ БОГ, ДЖЕРЕЛО ІСТИНИ, АЛЕ ЯКИЙСЬ ПІДСТУПНИЙ ГЕНІЙ, ДУЖЕ МОГУТНІЙ ТА СХИЛЬНИЙ ДО ОБМАНУ, ДОКЛАВ УСЮ СВОЮ ВИНАХІДЛИВІСТЬ ДО ТОГО, АБИ ВВЕСТИ МЕНЕ В ОМАНУ: Я БУДУ УЯВЛЯТИ НЕБО, ПОВІТРЯ, ЗЕМЛЮ, КОЛЬОРИ, ОБРИСИ, ЗВУКИ ТА ВСІ ЗАГАЛОМ ЗОВНІШНІ РЕЧІ ВСЬОГО ЛИШЕ ПРИМАРНИМИ ПАСТКАМИ, РОЗСТАВЛЕНИМИ ДЛЯ МОЄЇ ДОВІРЛИВОСТІ ЗУСИЛЛЯМИ ЦЬОГО ГЕНІЯ; Я БУДУ РОЗГЛЯДАТИ СЕБЕ ЯК ІСТОТУ, ЩО ПОЗБАВЛЕНА РУК, ОЧЕЙ, ПЛОТІ ТА КРОВІ, БУДЬ-ЯКИХ ПОЧУТТІВ: ВОЛОДІННЯ ВСІМ ЦИМ, ЯК Я ВВАЖАЮ, БУЛО ЛИШЕ МОЇМ ПРИПУЩЕННЯМ, І ТИМ САМИМ, ЯКЩО НАВІТЬ І НЕ В МОЇХ СИЛАХ ВИЯВИТЬСЯ ПІЗНАТИ ЩОСЬ ІСТИННЕ, ПРИНАЙМНІ ВІД МЕНЕ БУДЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІДМОВА ВІД ВИЗНАННЯ БРЕХНІ, І Я, ЗМІЦНИВШИ СВІЙ РОЗУМ, ВБЕРЕЖУ СЕБЕ ВІД ОЛЖІ ЦЬОГО ГЕНІЯ, ХАЙ БИ ЯКИМ ВІН БУВ МОГУТНІМ ТА МАЙСТЕРНИМ. ОДНАК РІШЕННЯ ЦЕ СПОВНЕНЕ ТРУДНОЩІВ, І СХИЛЬНІСТЬ ДО БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛИКАЄ МЕНЕ ВЕРТАТИ ДО ЗВИЧНОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ. Я СХОЖИЙ НА ПОЛОНЕНОГО, ЩО НАСОЛОДЖУВАВСЯ УВІ СНІ УЯВНОЮ СВОБОДОЮ, АЛЕ ПОТІМ СХАМЕНУВСЯ, ЩО СПИТЬ: ВІН БОЇТЬСЯ ПРОКИНУТИСЯ ТА УВІ СНІ М’ЯКО ПІДДАЄТЬСЯ ПРИЄМНИМ ІЛЮЗІЯМ; ТАК І Я МИМОВОЛІ ЗІСКОВЗУЮ ДО СТАРИХ СВОЇХ ПРЕДСТАВЛЕНЬ ТА БОЮСЬ ПРОБУДИТИСЯ — З ПОБОЮВАННЯ, ЩО ТЯЖКЕ ПРОБУДЖЕННЯ, ЯКЕ СЛІДУЄ ЗА М’ЯКИМ СПОКОЄМ, МОЖЕ НЕ ТІЛЬКИ НЕ ПРИВЕСТИ МЕНЕ МАЙБУТНЬОГО ДО ЯКОГО-НЕБУДЬ СВІТУ, АЛЕ Й УВЕРГНУТИ МЕНЕ В НЕПРОГЛЯДНУ ПІТЬМУ НАГРОМАДЖЕНИХ РАНІШЕ ТРУДНОЩІВ».

      • [7] Carl Gustav Jung, “​Jahrbuch​fur psychoanalytische und psychopathologische Forschungen” (1913)

        «ЛІБІДО – ЦЕ ЕНЕРГІЯ, ЯКА ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В ЖИТТЄВОМУ ПРОЦЕСІ ТА СПРИЙМАЄТЬСЯ СУБ’ЄКТИВНО ЯК ПРАГНЕННЯ ТА БАЖАННЯ».

        Schopenhauer, The World as Will and Representation (1818)

        «..СВІТ З ОДНОГО БОКУ, СУЦІЛЬНО Є УЯВЛЕННЯ, А З ІНШОГО БОКУ, СУЦІЛЬНО Є ВОЛЯ. РЕАЛЬНІСТЬ, ЯКА БУЛА Б НІ ТИМ, НІ ІНШИМ, А ОБ’ЄКТОМ В СОБІ (У ЩО, НА ЖАЛЬ, ЗАВДЯКИ КАНТУ З’ЯВИЛАСЬ І ЙОГО РІЧ У СОБІ), ЦЕ — ВИГАДАНА НЕСУРАЗНІСТЬ, І ДОПУЩЕННЯ ЇЇ ПРЕДСТАВЛЯЄ СОБОЮ ЗАБЛУКАЛИЙ ВОГНИК ФІЛОСОФІЇ». ШОПЕНГАУЕР ПРОВОДИТЬ АНАЛОГІЮ МІЖ ЛЮДИНОЮ ТА СВІТОМ. ВІН ПИШЕ: «ЩО ЯВЛЯЄ СОБОЮ ЦЕЙ НАОЧНИЙ СВІТ, ОКРІМ ТОГО, ЩО ВІН Є УЯВЛЕННЯ? УСВІДОМЛЕНИЙ МНОЮ ЛИШЕ В ОДНОМУ ВИГЛЯДІ, А САМЕ ЯК УЯВЛЕННЯ, ЧИ НЕ Є ВІН, ПОДІБНО МОЄМУ ТІЛУ, УСВІДОМЛЕНОГО МНОЮ ДВОЯКО, ЧИ НЕ Є ВІН, З ОДНОГО БОКУ, УЯВЛЕННЯ, А З ІНШОГО — ВОЛЯ!» «ВНУТРІШНЮ, НЕЗРОЗУМІЛУ ЙОМУ СУТНІСТЬ ЯВИЩ ТА ДІЙ СВОГО ТІЛА ВІН ТАКОЖ НАЗВАВ БИ СИЛОЮ, ВЛАСТИВІСТЮ, ХАРАКТЕРОМ — ЯК ЙОМУ ЗАВГОДНО, АЛЕ БІЛЬШЕ НЕ ЗНАВ БИ ПРО НЕЇ НІЧОГО. НАСПРАВДІ ВСЕ ЦЕ НЕ ТАК; СУПРОТИ СУБ’ЄКТА ПІЗНАННЯ, ЩО ВИСТУПАЄ ЯК ІНДИВІД, ДАНО СЛОВО РОЗГАДКИ, І ЦЕ СЛОВО — ВОЛЯ. ВОНО, І ТІЛЬКИ ВОНО, ДАЄ ЙОМУ КЛЮЧ ДО ЙОГО ВЛАСНОГО ЯВЛЕННЯ, ВІДКРИВАЄ ЙОМУ, ПОКАЗУЄ ЙОМУ ВНУТРІШНІЙ МЕХАНІЗМ ЙОГО СУТІ, ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ, ЙОГО РУХІВ. СУБ’ЄКТОВІ ПІЗНАННЯ, ЯКИЙ ЧЕРЕЗ ВЛАСНУ ТОТОЖНІСТЬ ІЗ ТІЛОМ ВИСТУПАЄ ЯК ІНДИВІД, ЦЕ ТІЛО ДАНЕ ДВОМА ЦІЛКОВИТО РІЗНИМИ СПОСОБАМИ: ПО-ПЕРШЕ, ЯК УЯВЛЕННЯ В СПОГЛЯДАННІ РОЗУМУ, ЯК ОБ’ЄКТ СЕРЕД ОБ’ЄКТІВ, ПІДКОРЕНИЙ ЇХНІМ ЗАКОНАМ; АЛЕ В ТОЙ САМИЙ ЧАС ВОНО ДАНО Й ЗОВСІМ ІНАКШЕ, А САМЕ ЯК ТЕ, ЩО БЕЗПОСЕРЕДНЬО ВІДОМЕ КОЖНОМУ ТА ПОЗНАЧАЄТЬСЯ СЛОВОМ ВОЛЯ. КОЖНИЙ ІСТИННИЙ АКТ ЙОГО ВОЛІ ВІДРАЗУ Ж НЕМИНУЧЕ Є ТАКОЖ І РУХАМИ ЙОГО ТІЛА: СУБ’ЄКТ НЕ МОЖЕ ДІЙСНО ЗАБАЖАТИ ТАКОГО АКТУ, НЕ ПОМІТИВШИ В ТОЙ САМИЙ ЧАС, ЩО ОСТАННІЙ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В РУХАХ ТІЛА. ВОЛЬОВИЙ АКТ ТА ДІЇ ТІЛА — ЦЕ НЕ ДВА ОБ’ЄКТИВНО ПІЗНАВАНІ РІЗНІ СТАНИ, ОБ’ЄДНАНІ ЗВ’ЯЗКОМ ПРИЧИННОСТІ; ВОНИ НЕ ЗНАХОДЯТЬСЯ МІЖ СОБОЮ У ВІДНОШЕННІ ПРИЧИНИ ТА ДІЇ, НІ, ВОНИ ЯВЛЯЮТЬ СОБОЮ ОДНЕ Й ТЕ Ж САМЕ, АЛЕ ДАНЕ ДВОМА СУЦІЛЬНО РІЗНИМИ СПОСОБАМИ, — УПЕРШЕ ЗОВСІМ БЕЗПОСЕРЕДНЬО, А ВДРУГЕ В СПОГЛЯДАННІ ДЛЯ РОЗУМУ».

      • [8] Carl Schmitt, The Concept of the Political (1932)

        «ВИЗНАЧИТИ ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО МОЖНА, ЛИШЕ ВИЯВИВШИ І ВСТАНОВИВШИ СПЕЦИФІЧНО ПОЛІТИЧНІ КАТЕГОРІЇ. АДЖЕ ПОЛІТИЧНЕ МАЄ СВОЇ ВЛАСНІ КРИТЕРІЇ, ЩО ПОЧИНАЮТЬ СВОЄРІДНО ДІЯТИ НА ПРОТИВАГУ РІЗНИМ, ВІДНОСНО САМОСТІЙНИМ ПРЕДМЕТНИМ СФЕРАМ ЛЮДСЬКОГО МИСЛЕННЯ І ДІЙ, ОСОБЛИВО НА ПРОТИВАГУ МОРАЛЬНОГО, ЕСТЕТИЧНОГО, ЕКОНОМІЧНОГО. ТОМУ ПОЛІТИЧНЕ ПОВИННО ПОЛЯГАТИ У ВЛАСНИХ РОЗРІЗНЕННЯХ, ДО ЯКИХ МОЖЕ БУТИ ЗВЕДЕНА ВСЯ В СПЕЦИФІЧНОМУ ЗНАЧЕННІ ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. ПОГОДЬМОСЯ, ЩО В СФЕРІ МОРАЛІ РОЗРІЗНЕННЯ СУТЬ «ДОБРЕ» І «ПОГАНЕ»; В ЕСТЕТИЧНОМУ – «ПРЕКРАСНЕ» І «ПОТВОРНЕ»; В ЕКОНОМІЧНОМУ – «КОРИСНЕ» І «ШКІДЛИВЕ» АБО, НАПРИКЛАД, «РЕНТАБЕЛЬНЕ» І «НЕРЕНТАБЕЛЬНЕ». ПИТАННЯ ТОДІ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЧИ Є ТАКОЖ ОСОБЛИВЕ, ПРАВДА, НЕ ОДНОРІДНЕ І НЕ АНАЛОГІЧНЕ, АЛЕ ВІД НИХ ВСЕ-ТАКИ НЕЗАЛЕЖНЕ, САМОСТІЙНЕ І ЯК ТАКЕ ВЖЕ ОЧЕВИДНЕ РОЗРІЗНЕННЯ ЯК ПРОСТИЙ КРИТЕРІЙ ПОЛІТИЧНОГО, І В ЧОМУ ЦЕ РОЗРІЗНЕННЯ ПОЛЯГАЄ. СПЕЦИФІЧНО ПОЛІТИЧНЕ РОЗРІЗНЕННЯ, ДО ЯКОГО МОЖНА ЗВЕСТИ ПОЛІТИЧНІ ДІЇ І МОТИВИ, – ЦЕ РОЗРІЗНЕННЯ ДРУГА І ВОРОГА. ВОНО ДАЄ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ЧЕРЕЗ КРИТЕРІЙ, А НЕ ЧЕРЕЗ ВИЧЕРПНУ ДЕФІНІЦІЮ АБО ПОВІДОМЛЕННЯ ЙОГО ЗМІСТУ. ОСКІЛЬКИ ЦЕ РОЗРІЗНЕННЯ НЕ ВИВЕДЕНЕ З ІНШИХ КРИТЕРІЇВ, ЙОГО МОЖНА ЗАСТОСУВАТИ ДО ПОЛІТИЧНОГО АНАЛОГІЧНО ВІДНОСНО САМОСТІЙНИХ КРИТЕРІЇВ ІНШИХ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ: ДОБРОГО І ЗЛОГО В МОРАЛЬНОМУ, ПРЕКРАСНОГО І ПОТВОРНОГО В ЕСТЕТИЧНОМУ І Т. ІН. В БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ ВОНО САМОСТІЙНЕ НЕ В ТОМУ ЗНАЧЕННІ, ЩО ТУТ Є СПРАВДІ НОВА ПРЕДМЕТНА СФЕРА, АЛЕ В ТОМУ, ЩО ЙОГО НЕ МОЖНА НІ ОБҐРУНТУВАТИ ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКОЇ-НЕБУДЬ ОДНІЄЇ З ІНШИХ ЗАЗНАЧЕНИХ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ АБО Ж ЇХНЬОГО РЯДУ, НІ ЗВЕСТИ ДО НИХ. ЯКЩО ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ДОБРОГО І ЗЛОГО ПРОСТО, БЕЗ ПОДАЛЬШИХ ЗАСТЕРЕЖЕНЬ НЕ ТОТОЖНА ПРОТИЛЕЖНОСТІ ПРЕКРАСНОГО І ПОТВОРНОГО ЧИ КОРИСНОГО І ШКІДЛИВОГО І ЇЇ НЕДОЗВОЛЕНО БЕЗПОСЕРЕДНЬО РЕДУКУВАТИ ДО ТАКИХ, ТО ТИМ БІЛЬШЕ НЕПРИПУСТИМО ПЛУТАТИ АБО ЗМІШУВАТИ З ОДНІЄЮ З ЦИХ ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ДРУГА І ВОРОГА. СЕНС РОЗРІЗНЕННЯ ПРИЯТЕЛЯ І ВОРОГА ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩОБ ПОЗНАЧИТИ НАЙВИЩИЙ СТУПІНЬ ІНТЕНСИВНОСТІ ОБ’ЄДНАННЯ АБО ПОДІЛУ, АСОЦІАЦІЇ АБО ДИСОЦІАЦІЇ; ЦЕ РОЗРІЗНЕННЯ МОЖЕ ІСНУВАТИ ТЕОРЕТИЧНО І ПРАКТИЧНО НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ЧИ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ОДНОЧАСНО ВСІ ЦІ МОРАЛЬНІ, ЕСТЕТИЧНІ,ЕКОНОМІЧНІ ЧИ ІНШІ РОЗРІЗНЕННЯ. НЕ ПОТРІБНО, ЩОБ ПОЛІТИЧНИЙ ВОРОГ БУВ МОРАЛЬНО ЗЛИМ, НЕ ПОТРІБНО, ЩОБ ВІН БУВ ЕСТЕТИЧНО ПОТВОРНИЙ, НЕ ПОВИНЕН ВІН НЕОДМІННО ВИЯВИТИСЯ ЕКОНОМІЧНИМ КОНКУРЕНТОМ, А МОЖЕ СТАТИСЯ ТАК, ЩО З НИМ ВИГІДНО ВЕСТИ СПРАВИ. ВІН Є САМЕ ІНШИЙ, ЧУЖИЙ, І ДЛЯ СУТНОСТІ ЙОГО ДОСИТЬ І ТОГО, ЩО ВІН В ОСОБЛИВО ІНТЕНСИВНОМУ ЗНАЧЕННІ Є ЩОСЬ ІНШЕ Й ЧУЖЕ, ТАК ЩО В ЕКСТРЕМАЛЬНОМУ ВИПАДКУ МОЖЛИВІ КОНФЛІКТИ З НИМ, ЯКІ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ДОЗВОЛЕНІ НІ ВЖИТИМ ЗАЗДАЛЕГІДЬ ВСТАНОВЛЕННЯМ ЗАГАЛЬНИХ НОРМ, НІ ВИРОКОМ «НЕПРИЧЕТНОГО» І ТОМУ «НЕУПЕРЕДЖЕНОГО» ТРЕТЬОГО».

        Thomas Hobbes, Leviathan (1651)

        «НЕХАЙ БУДЕ СКІЛЬКИ ЗАВГОДНО ЛЮДЕЙ, АЛЕ ЯКЩО КОЖЕН З НИХ КЕРУВАТИМЕТЬСЯ ЛИШЕ ОСОБИСТИМИ МІРКУВАННЯМИ І ПРАГНЕННЯМИ, ТО ТАКЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ МОЖЕ СПОДІВАТИСЯ НА ВБЕРЕЖЕННЯ І ЗАХИСТ НІ ВІД СПІЛЬНОГО ВОРОГА, НІ ВІД НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ, ЗАВДАВАНОЇ В ЙОГО МЕЖАХ ОДИН ОДНОМУ. ОСКІЛЬКИ, МАЮЧИ СУПЕРЕЧЛИВІ ПОГЛЯДИ НА ТЕ, ЯК КРАЩЕ ВИКОРИСТАТИ І ЗАСТОСУВАТИ СВОЇ СИЛИ, ВОНИ НЕ ДОПОМАГАЮТЬ, А ЗАВАЖАЮТЬ ОДИН ОДНОМУ І ВЗАЄМНОЮ ПРОТИДІЄЮ ЗВОДЯТЬ СВОЇ ЗУСИЛЛЯ НАНІВЕЦЬ, ТО ЇХ НЕ ЛИШЕ МОЖЕ ЛЕГКО ПІДКОРИТИ НЕЧИСЛЕННИЙ, АЛЕ ЗГУРТОВАНІШИЙ ВОРОГ, А Й ЗА ВІДСУТНОСТІ СПІЛЬНОГО ВОРОГА ВОНИ ВЕДУТЬ МІЖ СОБОЮ ВІЙНУ ЗА ОСОБИСТІ ІНТЕРЕСИ. СПРАВДІ, ЯКБИ МИ МОГЛИ ПРИПУСТИТИ, ЩО БІЛЬША ЧАСТИНА ЛЮДЕЙ ЗГОДНА ДОТРИМУВАТИСЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА ІНШИХ ПРИРОДНИХ ЗАКОНІВ ЗА ВІДСУТНОСТІ ВЛАДИ, ЯКОЇ ВОНИ БОЯТЬСЯ, ТО МИ ТАК САМО МОГЛИ Б ПРИПУСТИТИ ПОДІБНЕ СТОСОВНО ВСЬОГО ЛЮДСЬКОГО РОДУ, І ТОДІ НЕ ВИНИКАЛО Б, НЕ БУЛО Б ПОТРЕБИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВЛІННІ ЧИ ДЕРЖАВІ, АДЖЕ ТОДІ ІСНУВАВ БИ СВІТ БЕЗ УПОКОРЕННЯ. ЩО ЧАС ВІД ЧАСУ ПОВТОРЮЄТЬСЯ. ЗАДЛЯ БЕЗПЕКИ, ЯКУ ЛЮДИ БАЖАЛИ Б МАТИ ЗА СВОГО ЖИТТЯ, НЕДОСТАТНЬО, ЩОБ ЇХ СПРЯМОВУВАЛА І КЕРУВАЛА НИМИ ЄДИНА ВОЛЯ ВПРОДОВЖ ПЕВНОГО ЧАСУ, НАПРИКЛАД ОДНІЄЇ БИТВИ ЧИ ВІЙНИ. АДЖЕ, ХОЧ ВОНИ І ПЕРЕМАГАЮТЬ ЗАВДЯКИ СВОЇМ ОДНОСТАЙНИМ ЗУСИЛЛЯМ СУПРОТИ ІНОЗЕМНОГО ВОРОГА, ОДНАК ПОТІМ, ЗА ВІДСУТНОСТІ СПІЛЬНОГО ВОРОГА АБО КОЛИ ОДНА ПАРТІЯ ВВАЖАЄ ВОРОГОМ ТОГО, КОГО ІНША ВВАЖАЄ ДРУГОМ, ВОНИ, ЧЕРЕЗ РОЗБІЖНІСТЬ СВОЇХ ІНТЕРЕСІВ, НЕОДМІННО МАЮТЬ РОЗ’ЄДНАТИСЬ І ЗНОВУ РОЗПОЧАТИ МІЖУСОБНУ ВІЙНУ».

      • [9] Thomas Hobbes, Leviathan (1651)

        «ЛЮДИ ЗА ПРИРОДОЮ РІВНІ… РІВНІСТЬ ВИКЛИКАЄ ВЗАЄМНУ НЕДОВІРУ… ВЗАЄМНА НЕДОВІРА — ВІЙНУ…. ПОЗА ЦИВІЛЬНИМ СТАНОМ — ЗАВЖДИ ВІЙНА. ЗВІДСИ ОЧЕВИДНО, ЩО ВПРОДОВЖ ТОГО ЧАСУ, КОЛИ ЛЮДИ ЖИВУТЬ БЕЗ ЗАГАЛЬНОЇ ВЛАДИ, ЯКА УСІХ ТРИМАЛА Б У СТРАХУ, ВОНИ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СТАНІ, ЯКИЙ НАЗИВАЄТЬСЯ ВІЙНОЮ, І ЦЕ ВІЙНА ВСІХ ПРОТИ ВСІХ. БО ВІЙНА ПОЛЯГАЄ НЕ ЛИШЕ У БИТВІ ЧИ БОЙОВИХ ДІЯХ, А Й У ПРОМІЖКУ ЧАСУ, КОЛИ ДАСТЬСЯ ДОСТАТНЬО ВЗНАКИ ВОЛЯ ДО ЗМАГАННЯ У БИТВІ. ОСЬ ЧОМУ ПОНЯТТЯ ЧАСУ ТРЕБА РОЗГЛЯДАТИ ЯК ТАКЕ, ЩО НАЛЕЖИТЬ ДО ПРИРОДИ ВІЙНИ, ТАК САМО ЯК ВОНО НАЛЕЖИТЬ ДО ПРИРОДИ ПОГОДИ. БО ТАК САМО ЯК ПРИРОДА СЛЬОТИ ПОЛЯГАЄ НЕ В ОДНІЙ ЧИ ДВОХ ЗЛИВАХ, А У ВІРОГІДНОСТІ ЦЬОГО ВПРОДОВЖ БАГАТЬОХ ДНІВ ПОСПІЛЬ, ТАК САМО І ПРИРОДА ВІЙНИ ПОЛЯГАЄ НЕ В БОЯХ ЯК ТАКИХ, А В СИТУАЦІЇ, ПРО ЯКУ ВІДОМО, ЩО ВОНА ВЕДЕ ДО НЕЇ ВПРОДОВЖ ЧАСУ, КОЛИ НЕМАЄ ВПЕВНЕНОСТІ У ЗВОРОТНОМУ. РЕШТА ЧАСУ Є МИР. НЕЗРУЧНОСТІ ТАКОЇ ВІЙНИ. ОСЬ ЧОМУ ВСЕ, ЩО ХАРАКТЕРНО ДЛЯ ВОЄННОГО ЧАСУ, КОЛИ КОЖЕН СТАЄ ВОРОГОМ КОЖНОГО, ХАРАКТЕРНО І ДЛЯ ТОГО ЧАСУ, КОЛИ ЛЮДИ ЖИВУТЬ, НЕ МАЮЧИ ЖОДНИХ ІНШИХ ГАРАНТІЙ СВОЄЇ БЕЗПЕКИ, КРІМ ТІЄЇ, ЯКУ ЇМ НАДАЄ ЇХНЯ ВЛАСНА СИЛА ТА ВИНАХІДЛИВІСТЬ. У ТАКОМУ СТАНОВИЩІ НЕМАЄ МІСЦЯ ДЛЯ ПРАЦЕЛЮБСТВА, БО ПЛОДИ ЙОГО НЕПЕВНІ: І ВНАСЛІДОК ЦЬОГО НЕМАЄ НІ ЗЕМЛЕ­РОБСТВА, НІ МОРЕПЛАВСТВА, НІ ТОРГІВЛІ ЗАМОРСЬКИМИ ТОВАРАМИ, НІ ЗРУЧНИХ БУДІВЕЛЬ, НІ ЗАСОБІВ РУХУ ТА ПЕРЕСУВАННЯ РЕЧЕЙ, ЩО ВИМАГАЄ ВЕЛИКОЇ СИЛИ, НІ ЗНАННЯ ЗЕМНОЇ ПОВЕРХНІ, НІ ВРАХУВАННЯ ЧАСУ, НІ МИСТЕЦТВ, НІ ПИСЬМА, НІ СУСПІЛЬСТВА, А НАЙГІРШЕ ПОНАД УСЕ ЦЕ — ПОСТІЙНИЙ СТРАХ І НЕБЕЗПЕКА НАСИЛЬНИЦЬКОЇ СМЕРТІ, І ЖИТТЯ ЛЮДИНИ — САМОТНЄ, БІДНЕ, БЕЗПРОСВІТНЕ, ТУПЕ Й КОРОТКЕ… У ТАКІЙ ВІЙНІ НІЩО НЕ Є НЕСПРАВЕДЛИВИМ. СТОСОВНО ЦІЄЇ ВІЙНИ ВСІХ ПРОТИ ВСІХ МОЖНА ЗРОБИТИ ТАКОЖ ВИСНОВОК, ЩО В НІЙ НІЩО НЕ МОЖЕ БУТИ НЕСПРАВЕДЛИВИМ. ДЛЯ ПОНЯТЬ ПРАВИЛЬНОГО І НЕПРАВИЛЬНОГО, СПРАВЕДЛИВОСТІ І НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ ТУТ НЕМАЄ МІСЦЯ. ТАМ, ДЕ НЕМАЄ ЗАГАЛЬНОЇ ВЛАДИ, НЕМАЄ ЗАКОНУ, А ТАМ, ДЕ НЕМАЄ ЗАКОНУ, НЕМАЄ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ. СИЛА Й ПІДСТУПНІСТЬ Є НА ВІЙНІ ДВОМА ГОЛОВНИМИ ЧЕСНОТАМИ… ПРИСТРАСТІ, ЯКІ СХИЛЯЮТЬ ЛЮДЕЙ ДО МИРУ. ПРИСТРАСТІ, ЯКІ РОБЛЯТЬ ЛЮДЕЙ СХИЛЬНИМИ ДО МИРУ, ЦЕ СТРАХ СМЕРТІ, БАЖАННЯ РЕЧЕЙ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ЗРУЧНОГО ЖИТТЯ, І НАДІЯ ОТРИМАТИ ЇХ ЗАВДЯКИ СВОЄМУ ПРАЦЕЛЮБСТВУ. А РОЗУМ ПІДКАЗУЄ УМОВИ МИРУ, НА ОСНОВІ ЯКИХ ЛЮДИ МОЖУТЬ ДОСЯГТИ УГОДИ…»

      • [10] Samuel Phillips Huntington​, ​The Clash of Civilizations? (1993)

        «СВІТОВА ПОЛІТИКА ВСТУПАЄ В НОВУ ФАЗУ, Й ІНТЕЛЕКТУАЛИ НЕГАЙНО ВИЛИЛИ НА НАС ПОТІК ВЕРСІЙ ЩОДО ЇЇ МАЙБУТНЬОГО ОБЛИЧЧЯ: КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ, ПОВЕРНЕННЯ ДО ТРАДИЦІЙНОГО СУПЕРНИЦТВА МІЖ НАЦІЯМИ-ДЕРЖАВАМИ, ЗАНЕПАД НАЦІЙ-ДЕРЖАВ ПІД ТИСКОМ РІЗНОСПРЯМОВАНИХ ТЕНДЕНЦІЙ — ДО ТРАЙБАЛІЗМУ І ГЛОБАЛІЗМУ — ТА ІН. КОЖНА З ЦИХ ВЕРСІЙ СХОПЛЮЄ ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛЬНОСТІ, ЯКА НАРОДЖУЄТЬСЯ. АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ ВТРАЧАЄТЬСЯ НАЙБІЛЬШ ІСТОТНИЙ, ОСЬОВИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ. Я ДУМАЮ, ЩО У СВІТІ, ЩО НАРОДЖУЄТЬСЯ, ОСНОВНИМ ДЖЕРЕЛОМ КОНФЛІКТІВ БУДЕ ВЖЕ НЕ ІДЕОЛОГІЯ Й НЕ ЕКОНОМІКА. НАЙВАЖЛИВІШІ КОРДОНИ, ЩО РОЗДІЛЯЮТЬ ЛЮДСТВО, І ПЕРЕВАЖНІ ДЖЕРЕЛА КОНФЛІКТІВ БУДУТЬ ВИЗНАЧАТИСЯ КУЛЬТУРОЮ. НАЦІЯ-ДЕРЖАВА ЗАЛИШИТЬСЯ ГОЛОВНОЮ ДІЮЧОЮ ОСОБОЮ В МІЖНАРОДНИХ СПРАВАХ, АЛЕ НАЙБІЛЬШ ЗНАЧИМІ КОНФЛІКТИ ГЛОБАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗГОРТАТИМУТЬСЯ МІЖ НАЦІЯМИ І ГРУПАМИ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО РІЗНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ. ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ СТАНЕ ДОМІНУЮЧИМ ФАКТОРОМ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ. ЛІНІЇ РОЗЛАМУ МІЖ ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ — ЦЕ І Є ЛІНІЇ МАЙБУТНІХ ФРОНТІВ.»

      • [11] Immanuel Kant, Perpetual Peace (1795)

        «….ВИНИЩУВАЛЬНА ВІЙНА, В ЯКІЙ МОЖУТЬ БУТИ ЗНИЩЕНІ ОБИДВІ СТОРОНИ, А РАЗОМ З НИМИ І ВСІЛЯКЕ ПРАВО, ПРИВЕЛА Б ДО ВІЧНОГО СВІТУ ЛИШЕ НА ГІГАНТСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ ЛЮДСТВА».

        «…РОЗУМ З ВИСОТИ МОРАЛЬНО ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ, БЕЗУМОВНО, ЗАСУДЖУЄ ВІЙНУ ЯК ПРАВОВУ ПРОЦЕДУРУ І, НАВПАКИ, БЕЗПОСЕРЕДНЬО СТАВИТЬ В ОБОВ’ЯЗКИ МИРНИЙ СТАН, ЯКИЙ, ОДНАЧЕ, НЕ МОЖЕ БУТИ НІ ВСТАНОВЛЕНО, НІ ЗАБЕЗПЕЧЕНО БЕЗ УГОДИ МІЖ НАРОДАМИ. ТОМУ ПОВИНЕН ІСНУВАТИ СВОГО РОДУ СОЮЗ, ЯКИЙ МОЖНА НАЗВАТИ СОЮЗОМ МИРУ (FOEDUS PACIFICUM) І ЯКИЙ ВІДРІЗНЯВСЯ Б ВІД МИРНОГО ДОГОВОРУ (PACTUM PACIS) ТИМ, ЩО ОСТАННІЙ ПРАГНЕ ПОКЛАСТИ КРАЙ ЛИШЕ ОДНІЙ ВІЙНІ, ТОДІ ЯК ПЕРШИЙ — УСІМ ВІЙНАМ І НАЗАВЖДИ. ЦЕЙ СОЮЗ МАЄ НА МЕТІ НЕ ОТРИМАННЯ ВЛАДИ ДЕРЖАВОЮ, А ВИКЛЮЧНО ПІДТРИМКУ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ДЕРЖАВИ ДЛЯ НЬОГО САМОГО І В ТОЙ ЖЕ ЧАС ДЛЯ ІНШИХ СОЮЗНИХ ДЕРЖАВ, ПРИЧОМУ ЦЕ НЕ СТВОРЮЄ ДЛЯ НИХ НЕОБХІДНОСТІ (ПОДІБНО ДО ЛЮДЕЙ В ПРИРОДНОМУ СТАНІ) ПІДКОРИТИСЯ ПУБЛІЧНИМ ЗАКОНАМ ТА ЇХ ПРИМУСОВІ, — МОЖНА ПОКАЗАТИ ЗДІЙСНЕННІСТЬ (ОБ’ЄКТИВНУ РЕАЛЬНІСТЬ) ЦІЄЇ ІДЕЇ ФЕДЕРАЦІЇ, ЯКА ПОВИННА ПОСТУПОВО ОХОПИТИ ВСІ ДЕРЖАВИ ТА ПРИЗВЕСТИ ТАКИМ ЧИНОМ ДО ВІЧНОГО МИРУ».

      • [12] George Berkeley, A Treatise Concerning the Principles of Human Knowledge (1710)

        «ІСНУВАТИ ЗНАЧИТЬ БУТИ СПРИЙМАНИМ» АБО “ESSE EST PERCIPI”. ІСНУВАТИ ЗНАЧИТЬ МАТИ ЦИФРОВУ УВАГУ ДО СЕБЕ. «Я ВВАЖАЮ, ЩО КОЖЕН МОЖЕ БЕЗПОСЕРЕДЬНО ПЕРЕКОНАТИСЯ В ЦЬОМУ, ЯКЩО ЗВЕРНЕ УВАГУ НА ТЕ, ЩО РОЗУМІЄТЬСЯ ПІД ТЕРМІНОМ ІСНУЄ В ЙОГО ЗАСТОСУВАННІ ДО ВІДЧУТНИХ РЕЧЕЙ. КОЛИ Я ГОВОРЮ, ЩО СТІЛ, НА ЯКОМУ Я ПИШУ, ІСНУЄ, ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО Я БАЧУ ТА ВІДЧУВАЮ ЙОГО; І ЯКЩО Б Я ВИЙШОВ ІЗ СВОЄЇ КІМНАТИ, ТО СКАЗАВ БИ, ЩО СТІЛ ІСНУЄ, РОЗУМІЮЧИ ПІД ЦИМ, ЩО, ЯКЩО Б Я БУВ У СВОЇЙ КІМНАТІ, ТО Я МІГ БИ СПРИЙМАТИ ЙОГО, АБО ЩО ЯКИЙСЬ ІНШИЙ ДУХ ДІЙСНО СПРИЙМАЄ ЙОГО. ТУТ БУВ ЗАПАХ — ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО Я ЙОГО ВІДЧУВ; БУВ ЗВУК — ОТЖЕ, ЙОГО ЧУЛИ; БУВ КОЛІР АБО ФОРМА —ОТЖЕ, ВОНИ БУЛИ СПРИЙНЯТІ ЗОРОМ ТА ДОТИКОМ. ЦЕ ВСЕ, ЩО Я МОЖУ РОЗУМІТИ ПІД ТАКИМИ АБО ПОДІБНИМИ ВИСЛОВАМИ. БО ТЕ, ЩО ГОВОРИТЬСЯ ПРО БЕЗПОСЕРЕДНЄ ІСНУВАННЯ НЕМИСЛЯЧИХ РЕЧЕЙ БЕЗ БУДЬ-ЯКОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ЇХ СПРИЙНЯТТЯ, ДЛЯ МЕНЕ ЦІЛКОВИТО ЗРОЗУМІЛО. ЇХ ESSE Є PERCIPI, І НЕМОЖЛИВО, ЩОБ ВОНИ МАЛИ ЯКЕСЬ ІСНУВАННЯ ПОЗА ДУХІВ АБО СПРИЙМАЮЧИХ ЇХ МИСЛЯЧИХ РЕЧЕЙ».

      • [13] В. И. Вернадский, «Научная мысль как планетное явление» (1977)

        «ВЕРНАДСЬКИЙ СТАВ ДОХОДИТИ НЕМИНУЧОГО ВИСНОВКУ ПРО ЕВОЛЮЦІЮ БІОСФЕРИ ЗЕМЛІ, ПРО КІЛЬКІСНУ ТА ЯКІСНУ ЗМІНУ ЇЇ ГОЛОВНОЇ СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ — ЖИВОЇ РЕЧОВИНИ, ПРО ЕТАПИ РОЗВИТКУ БІОСФЕРИ. ТАКИЙ ХІД ДУМОК ПРИЗВІВ ДО ВИСНОВКУ, ЩО ПОЯВА ЛЮДИНИ ТА ВПЛИВ ЇЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ОТОЧУЮЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯВЛЯЮТЬ СОБОЮ НЕ ВИПАДКОВІСТЬ, НЕ «НАКЛАДЕНИЙ» НА ПРИРОДНИЙ ХІД ПОДІЙ ПРОЦЕС, АЛЕ ВИЗНАЧЕНИЙ ЗАКОНОМІРНИЙ ЕТАП ЕВОЛЮЦІЇ БІОСФЕРИ. ЦЕЙ ЕТАП ПОВИНЕН ПРИЗВЕСТИ ДО ТОГО, ЩО ПІД ВПЛИВОМ НАУКОВОЇ ДУМКИ ТА КОЛЕКТИВНОЇ ПРАЦІ ОБ’ЄДНАНОГО ЛЮДСТВА, СПРЯМОВАНИХ НА ЗАДОВОЛЕННЯ ВСІХ ЙОГО МАТЕРІАЛЬНИХ ТА ДУХОВНИХ ПОТРЕБ, БІОСФЕРА ЗЕМЛІ МУСИТЬ ПЕРЕЙТИ В НОВИЙ СТАН, ЯКИЙ ВІН ЗАПРОПОНУВАВ НАЗВАТИ «НООСФЕРОЮ» (ВІД ГРЕЦЬКОГО СЛОВА «НООС» — РОЗУМ)».

        «МОЖНА ДАТИ КАРТИНУ ЕВОЛЮЦІЇ БІОСФЕРИ З АЛЬГОНГКА, РІЗКІШЕ З КЕМБРІЮ ПРОТЯГОМ 500—800 МІЛЬЙОНІВ РОКІВ. БІОСФЕРА НЕ РАЗ ПЕРЕХОДИЛА У НОВИЙ ЕВОЛЮЦІЙНИЙ СТАН. У НІЙ ВИНИКАЛИ НОВІ ГЕОЛОГІЧНІ ПРОЯВИ, ЯКИХ РАНІШЕ НЕ БУЛО. ЦЕ БУЛО, НАПРИКЛАД, В КЕМБРІЇ, КОЛИ З’ЯВИЛИСЯ ВЕЛИКІ ОРГАНІЗМИ З КАЛЬЦІЄВИМИ СКЕЛЕТАМИ, АБО В ТРЕТИННИЙ ПЕРІОД (МОЖЛИВО, КІНЕЦЬ КРЕЙДОВОГО), 15—80 МЛН РОКІВ ТОМУ, КОЛИ СТВОРЮВАЛИСЯ НАШІ ЛІСИ І СТЕПИ І РОЗВИНУЛОСЯ ЖИТТЯ ВЕЛИКИХ ССАВЦІВ. ЦЕ ПЕРЕЖИВАЄМО МИ І ЗАРАЗ, ЗА ОСТАННІ 10—20 ТИСЯЧ РОКІВ, КОЛИ ЛЮДИНА, ВИРОБИВШИ В СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ НАУКОВУ ДУМКУ, СТВОРЮЄ В БІОСФЕРІ НОВУ ГЕОЛОГІЧНУ СИЛУ, ЯКОЇ РАНІШЕ В НІЙ НЕ БУЛО. БІОСФЕРА ПЕРЕЙШЛА АБО, ВІРНІШЕ, ПЕРЕХОДИТЬ У НОВИЙ ЕВОЛЮЦІЙНИЙ СТАН – В НООСФЕРУ – ПЕРЕРОБЛЯЄТЬСЯ НАУКОВОЮ ДУМКОЮ СОЦІАЛЬНОГО ЛЮДСТВА».

        «МИ ЯСНО БАЧИМО, ЩО ЦЕ ПОЧАТОК СТИХІЙНОГО РУХУ, ПРИРОДНОГО ЯВИЩА, ЯКЕ НЕ МОЖЕ БУТИ ЗУПИНЕНЕ ВИПАДКОВОСТЯМИ ЛЮДСЬКОЇ ІСТОРІЇ. ТУТ УПЕРШЕ, МОЖЛИВО, ТАК ЯСКРАВО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ЗВ’ЯЗОК ІСТОРИЧНИХ ПРОЦЕСІВ З ПАЛЕОНТОЛОГІЧНОЮ ІСТОРІЄЮ ВИЯВЛЕННЯ HOMO SAPIENS. ЦЕЙ ПРОЦЕС – ПОВНОГО ЗАСЕЛЕННЯ БІОСФЕРИ ЛЮДИНОЮ – ОБУМОВЛЕНИЙ ХОДОМ ІСТОРІЇ НАУКОВОЇ ДУМКИ, НЕРОЗРИВНО ПОВ'ЯЗАНИЙ ЗІ ШВИДКІСТЮ ЗНОСИН, З УСПІХАМИ ТЕХНІКИ ПЕРЕСУВАННЯ, З МОЖЛИВІСТЮ МИТТЄВОГО ПЕРЕДАВАННЯ ДУМКИ, ЇЇ ОДНОЧАСНОГО ОБГОВОРЕННЯ УСЮДИ НА ПЛАНЕТІ».

        «БОРОТЬБА, ЯКА ЙДЕ З ЦИМ ОСНОВНИМ ІСТОРИЧНИМ ПЕРЕБІГОМ, ЗМУШУЄ І ІДЕЙНИХ СУПРОТИВНИКІВ ФАКТИЧНО ЙОМУ ПІДКОРЯТИСЯ. ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ, ЩО ІДЕЙНО НЕ ВИЗНАЮТЬ РІВНОСТІ І ЄДНОСТІ ВСІХ ЛЮДЕЙ, НАМАГАЮТЬСЯ, НЕ ОБИРАЮЧИ ЗАСОБІВ, ЗУПИНИТИ ЇХНІЙ СТИХІЙНИЙ ПРОЯВ, АЛЕ НАВРЯД ЧИ МОЖНА СУМНІВАТИСЯ, ЩО ЦІ УТОПІЧНІ МРІЇ НЕ ЗМОЖУТЬ ЗДІЙСНИТИСЯ. ЦЕ НЕМИНУЧЕ ПОЗНАЧИТЬСЯ З ХОДОМ ЧАСУ, РАНО ЧИ ПІЗНО, ОСКІЛЬКИ СТВОРЕННЯ НООСФЕРИ З БІОСФЕРИ Є ПРИРОДНЕ ЯВИЩЕ, БІЛЬШ ГЛИБОКЕ Й ПОТУЖНЕ У СВОЇЙ ОСНОВІ, НІЖ ЛЮДСЬКА ІСТОРІЯ. ВОНО ВИМАГАЄ ПРОЯВЛЕННЯ ЛЮДСТВА, ЯК ЄДИНОГО ЦІЛОГО. ЦЕ ЙОГО НЕМИНУЧА ПЕРЕДУМОВА. ЦЕ НОВА СТАДІЯ В ІСТОРІЇ ПЛАНЕТИ, ЯКА НЕ ДОЗВОЛЯЄ КОРИСТУВАТИСЯ ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ БЕЗ ПОПРАВОК ІСТОРИЧНИМ ЇЇ МИНУЛИМ. ЦЯ СТАДІЯ СТВОРЮЄ, ПО СУТІ, НОВЕ В ІСТОРІЇ ЗЕМЛІ, А НЕ ТІЛЬКИ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА. ЛЮДИНА ВПЕРШЕ РЕАЛЬНО ЗРОЗУМІЛА, ЩО ВОНА ЖИТЕЛЬ ПЛАНЕТИ І МОЖЕ – ПОВИННА – МИСЛИТИ І ДІЯТИ В НОВОМУ АСПЕКТІ, НЕ ТІЛЬКИ В АСПЕКТІ ОКРЕМОЇ ОСОБИСТОСТІ, СІМ'Ї АБО РОДУ, ДЕРЖАВ АБО ЇХНІХ СОЮЗІВ, АЛЕ Й У ПЛАНЕТНОМУ АСПЕКТІ. ВОНА, ЯК І ВСЕ ЖИВЕ, МОЖЕ МИСЛИТИ І ДІЯТИ В ПЛАНЕТНОМУ АСПЕКТІ ТІЛЬКИ В ГАЛУЗІ ЖИТТЯ – У БІОСФЕРІ, У ВИЗНАЧЕНІЙ ЗЕМНІЙ ОБОЛОНЦІ, З ЯКОЮ ВОНА НЕРОЗРИВНО, ЗАКОНОМІРНО ЗВ'ЯЗАНА І ПІТИ З ЯКОЇ ВОНА НЕ МОЖЕ. ЇЇ ІСНУВАННЯ Є ЇЇ ФУНКЦІЯ. ВОНА НЕСЕ ЇЇ ІЗ СОБОЮ УСЮДИ. І ВОНА ЇЇ НЕМИНУЧЕ, ЗАКОНОМІРНО, БЕЗУПИННО ЗМІНЮЄ».

        Pierre Teilhard de Chardin, The Phenomenon of Man (1955)

        «ЛЮДСТВО, ЩО СПОНУКАЄТЬСЯ ТУМАННИМ ІНСТИНКТОМ, ПРАГНЕ ВИЙТИ ЗА ВУЗЬКІ МЕЖІ СВОГО ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗСЕЛИТИСЯ ПО ВСІЙ ЗЕМЛІ. ДУМКА СТАЄ БІЛЬШІСТЮ, ЩОБ ЗАВОЮВАТИ ВЕСЬ ПРОСТІР ЖИТТЯ ПОВЕРХ БУДЬ-ЯКОЇ ІНШОЇ ФОРМИ ЖИТТЯ. ІНШИМИ СЛОВАМИ, ДУХ ТЧЕ ТА РОЗГОРТАЄ ПОКРИВ НООСФЕРИ.
        У ПРАГНЕННІ ДО ПРИМНОЖЕННЯ ТА ОРГАНІЗОВАНОЇ ЕКСПАНСІЇ РЕЗЮМУЄТЬСЯ ТА В КІНЦЕВОМУ РАХУНКУ ВИРАЖАЄТЬСЯ — ДЛЯ ТОГО, ХТО ВМІЄ БАЧИТИ, УСЯ ПЕРЕДІСТОРІЯ ТА ВСЯ ІСТОРІЯ ЛЮДСТВА, З ЧАСІВ ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ Й ДО НАШИХ ДНІВ». .
        «УНІВЕРСУМ З НЕОБХІДНІСТЮ Є ГОМОГЕННОЮ ВЕЛИЧИНОЮ ЗА СВОЄЮ ПРИРОДОЮ ТА СВОЇМИ РОЗМІРАМИ. ТА ЧИ БУДЕ ВІН ЗАЛИШАТИСЯ ГОМОГЕННИМ, ЯКЩО ОБЕРТИ ЙОГО ВИТКІВ, ПІДНІМАЮЧИСЬ ДЕДАЛІ ВИЩЕ, ВТРАТЯТЬ ПЕВНИЙ СТУПІНЬ СВОЄЇ РЕАЛЬНОСТІ, СВОЮ ЩІЛЬНІСТЬ? СУПРА- І НЕ ІНФРАФІЗИЧНОЮ — ТАКОЮ ТІЛЬКИ МОЖЕ БУТИ, ЩОБ ЗБЕРЕГТИ ЗВ’ЯЗОК З РЕШТОЮ, ЩЕ НЕПОІМЕННА СУТНІСТЬ (CHOSE), ЯКУ ПОВИННА ВИЯВИТИ СВІТУ ПОСЛІДОВНА СУКУПНІСТЬ ІНДИВІДІВ, НАРОДІВ ТА РАС. Є РЕАЛЬНІСТЬ, БІЛЬШ ГЛИБОКА, АНІЖ ЗАГАЛЬНИЙ АКТ БАЧЕННЯ, В ЯКОМУ ВОНА ВИРАЖАЄТЬСЯ, БІЛЬШ ВАЖЛИВА, АНІЖ ЗАГАЛЬНА ЗДАТНІСТЬ ДО ДІЇ, З ЯКОЇ ВОНА ВИНИКЛА ШЛЯХОМ СВОГО РОДУ САМОЗАРОДЖЕННЯ. Є, І ЦЕ СЛІД ПЕРЕДБАЧИТИ, САМА РЕАЛЬНІСТЬ, ЩО ВИНИКЛА ЯК ЖИВЕ ОБ’ЄДНАННЯ МИСЛЯЧИХ ЧАСТОК. .
        ЧИ ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ (ЦІЛКОМ МОЖЛИВА РІЧ), ЩО ТКАНИНА УНІВЕРСУМУ СТАЛА МИСЛЯЧОЮ, ЩЕ НЕ ЗАКІНЧИЛА СВІЙ ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЦИКЛ, І ВІДТАК МИ ЙДЕМО ДО ПЕВНОЇ НОВОЇ КРИТИЧНОЇ ТОЧКИ ПОПЕРЕДУ?.
        НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА СВОЇ ОРГАНІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ, ЯКІ МИ ВСЮДИ ЗНАХОДИМО, БІОСФЕРА УТВОРИЛА ПОКИ ЩО СУКУПНІСТЬ ДИВЕРГЕНТНИХ ЛІНІЙ, ВІЛЬНИХ НА КІНЦЯХ. ВИГИНАЮЧИСЬ ПІД ДІЄЮ МИСЛЕННЯ, ЛАНЦЮГИ ЗАМИКАЮТЬСЯ, І НООСФЕРА ПРАГНЕ СТАТИ ОДНІЄЮ ЗАМКНЕНОЮ СИСТЕМОЮ, ДЕ КОЖНИЙ ЕЛЕМЕНТ ОКРЕМО ВІДЧУВАЄ, ЖАЛКУЄ, СТРАЖДАЄ ТАК САМО, ЯК І ВСІ ІНШІ, І ОДНОЧАСНО З НИМИ. .
        ГАРМОНІЗОВАНА ЗАГАЛЬНІСТЬ СВІДОМОСТЕЙ, ЕКВІВАЛЕНТНА СВОГО РОДУ НАДСВІДОМОСТІ. ЗЕМЛЯ НЕ ТІЛЬКИ ПОКРИВАЄТЬСЯ МІРІАДАМИ КРУПИНОК ДУМКИ, АЛЕ Й ОКУТУЄТЬСЯ ЄДИНОЮ МИСЛЯЧОЮ ОБОЛОНКОЮ, ЩО УТВОРЮЄ ФУНКЦІОНАЛЬНУ ОДНУ ВЕЛИКУ ЧАСТКУ ДУМКИ В КОСМІЧНОМУ МАСШТАБІ. БІЛЬШІСТЬ ІНДИВІДУАЛЬНИХ МИСЛЕНЬ ГРУПУЄТЬСЯ ТА ПОСИЛЮЄТЬСЯ В АКТ ОДНОГО ОДНОСТАЙНОГО МИСЛЕННЯ».

      • [14] Plato, Philebus (​4th century BC​):

        «СОКРАТ:
        НЕ СКАЖЕМО МИ, ЩО В НАШОМУ ТІЛІ Є ДУША?
        ПРОТАРХ:
        ЯСНО, ЩО СКАЖЕМО.
        СОКРАТ:
        ЗВІДКИ Ж, ДОРОГИЙ ПРОТАРХУ, ВОНО ВЗЯЛО Б ЇЇ, ЯКБИ ТІЛО ВСЕСВІТУ НЕ МАЛО ДУШІ, УКЛАДАЮЧИ В СОБІ ТЕ Ж САМЕ, ЩО МІСТИТЬСЯ В НАШОМУ ТІЛІ, АЛЕ, КРІМ ТОГО, В УСІХ ВІДНОШЕННЯХ БІЛЬШ ПРЕКРАСНЕ?
        ПРОТАРХ:
        ЯСНО, ЩО БІЛЬШЕ ВЗЯТИ ЇЇ НІЗВІДКИ, СОКРАТЕ».

        Plato, Timaeus (​4th century BC​):

        «ТАК ОН МОЛВИЛ, А ЗАТЕМ НАЛИЛ В ТОТ САМЫЙ СОСУД, В КОТОРОМ СМЕШИВАЛ СОСТАВ ДЛЯ ВСЕЛЕНСКОЙ ДУШИ, ОСТАТКИ ПРЕЖНЕЙ СМЕСИ И СМЕШАЛ ИХ СНОВА ПРИМЕРНО ТАКИМ ЖЕ ОБРАЗОМ, НО ЧИСТОТА ЭТОЙ СМЕСИ БЫЛА УЖЕ ВТОРОГО ИЛИ ТРЕТЬЕГО ПОРЯДКА; ВСЮ ЭТУ НОВУЮ СМЕСЬ ОН РАЗДЕЛИЛ НА ПОЛНЫЙ ДУШ, РАВНОЕ КОЛИЧЕСТВО ЗВЕЗД, И РАСПРЕДЕЛИЛ ИХ ПО ОДНОЙ НА КАЖДУЮ ЗВЕЗДУ. ВОЗВЕДЯ ДУШИ НА ЗВЕЗДЫ КАК НА НЕКИЕ КОЛЕСНИЦЫ, ОН ЯВИЛ ИМ ПРИРОДУ ВСЕЛЕННОЙ И ВОЗВЕСТИЛ ЗАКОНЫ РОКА...».

        Plotunis, Enneads (​c. AD 270​)

        «ЕСЛИ КОНКРЕТНАЯ ДУША ЯВЛЯЕТСЯ ЧАСТЬЮ ВСЕОБЩЕЙ ДУШИ ТОЛЬКО В ТОМ СМЫСЛЕ, ЧТО ВСЕОБЩАЯ ДУША ОТДАЕТ САМА СЕБЯ ВСЕМ ЖИВЫМ СУЩЕСТВАМ, ДОТОЛЬНОЙ СФЕРЫ, ТО ПОДОБНАЯ САМООТДАЧА НЕ ПОДРАЗУМЕВАЕТ ДЕЛЕНИЯ; НАОБОРОТ, ЭТА ВЕЗДЕСУЩАЯ ДУША ЯВЛЯЕТСЯ ЕДИНОЙ И ПОЛНОСТЬЮ ИЗОЛИРОВАННОЙ ВЕЩЬЮ: БОЛЬШЕ НЕ СТОИТ ВОПРОС О ДУШЕ, КАК О ЧАСТИ НЕКОЙ ВСЕОБЩЕЙ ДУШИ ОСОБЕННО ТАМ, ГДЕ ПРИСУТСТВУЕТ ТОЖДЕСТВЕННАЯ ЕЙ СИЛА».

        «ВОТ МЫ И ДОБРАЛИСЬ ДО СУТИ: ОДНА ДУША ЯВЛЯЕТСЯ ИСТОЧНИКОМ ВСЕХ ДРУГИХ ДУШ; ЭТИ ДРУГИЕ ДУШИ, СКОЛЬКО БЫ ИХ НИ НАХОДИЛОСЬ В ЭТОЙ ДУШЕ, ПО АНАЛОГИИ С МЫСЛЯЩЕЙ ПЕРВОПРИЧИНОЙ, ИМ ОДНОВРЕМЕННО И РАЗДЕЛЕННЫМИ, И НЕДЕЛИМЫМИ; ЭТА ДУША, КОТОРАЯ ОБИТАЕТ В СУПРАМЕНТАЛЬНОМ, ЯВЛЯЕТСЯ ЕДИНСТВЕННЫМ ВЫРАЖЕНИЕМ ИЛИ ЛОГОСОМ МЫСЛЯЩЕЙ ПЕРВОПРИЧИНЫ, ИЗ КОТОРОЙ ПРОИЗРАСТАЮТ ПРИНЦИПЫ УМА, НЕПОЛНЫЕ, НО НЕМАТЕРИАЛЬНЫЕ, ТОЧНО КАК ПРИ ДИФФЕРЕНЦИАЦИИ СУПРАМЕНТАЛЬНОГО».

      • [15] Pierre Teilhard de Chardin, The Phenomenon of Man (1955)

        «АЖ НІЯК НЕ ВИКЛЮЧАЮЧИ ОДИН ОДНОГО, УНІВЕРСУМ ТА ОСОБИСТЕ… ЗРОСТАЮТЬ В ОДНОМУ Й ТОМУ Ж НАПРЯМКУ ТА ДОСЯГАЮТЬ КУЛЬМІНАЦІЇ ОДИН В ОДНОМУ ОДНОЧАСНО. ЗНАЧИТЬ, НЕВІРНО ШУКАТИ ПРОДОВЖЕННЯ НАШОГО БУТТЯ ТА НООСФЕРИ В БЕЗОСОБОВОМУ. УНІВЕРСУМ — МАЙБУТНЄ — МОЖЕ БУТИ ЛИШЕ НАДОСОБИСТІСТЮ В ПУНКТІ ОМЕГА».